ШЕЛЕСТ Н.Л.

Поки надія в серці не згасне ...

       Наталю Леонідівну Шелест знає в селищі Каланчак не одне покоління односельчан, а повагу вона здобула завдяки старанній, добросовісній, активній роботі на терені виховання підростаючого покоління в дитячому садку «Веселка», пропрацювавши беззмінно більше 25 років. Життям рідного садочка вона жила, всі діточки були для неї близькими, рідними і коханими, проводила для них цікаві заняття, знайомила дітей із навколишнім світом, прищеплювала любов до природи, любов до книг і знань, до батьківщини, вчила писати, малювати, робити аплікації, співати і танцювати, виготовляти своїми рученятами подаруночки рідним і близьким людям, вчила дружити, бути чесними і справедливими ... У той же час сама багато читала, особливо літературу з історії України, її героїв, новинки літератури.

       Вірші почала писати несподівано - якісь внутрішні сили підштовхнули, надихнули, спрямували і відразу полилися вони безперервним потоком, сколихнувши всю її ніжну, поетичну душу - відкриту, щедру, доброзичливу...

       Її поезії присвячені Батьківщині, батькам, коханій донечці, життю рідного краю, рідним, близьким і знайомим людям, подіям і внутрішнім переживанням, почуттям...

      Політ думки, і в той же час глибина почуттів та емоцій, патріотичний і ліричний настрій зачаровують своєю мелодійністю і пафосом, теплотою і піднесеністю. Чудові вірші Наталії Леонідівни не можна слухати спокійно і байдуже, вони хвилюють душу, беруть за живе.

     Народилася Наталя Леонідівна Шелест 12 травня 1958 року в селищі Каланчак Херсонської області в родині Леоніда Михайловича і Дар'ї Йосипівни Середи. Тут же закінчила середню школу, за покликом серця вступила до Бериславського педагогічного училища. 1978 рік став для неї визначальним у житті: вона отримала диплом вихователя дошкільного навчального закладу, вийшла заміж і народила донечку Інночку, яка стала для неї сенсом усього життя.

     Наталя Леонідівна Шелест - учасниця   читацького об'єднання за інтересами «Дивослово» при центральній районній бібліотеці вже багато років поспіль.

     У районному конкурсі на кращий різножанровий твір до 100-річчя Каланчацької бібліотеки в 2012 році Наталя Шелест стала переможницею, посівши перше місце серед поетичних творів.

     Прекрасні вірші Наталії Леонідівни Шелест поки ще тільки в рукописах зберігаються у читальному залі Каланчацької центральної районної бібліотеки та пропонуються читачам.

Пориньте в поетичний світ Наталії Шелест - сколихнуться всі струни Вашої душі!

Братам  Кравченкам  присвячується

Народилось п’ятеро орлят,

Народилось  п’ятеро  синів.

П’ять прекрасних  сильних соколят

У родині  дружній  Кравченків.

Як  мама  пестила їх всіх,

Як берегла від різних бід.

І  як  раділа  крадькома-

Життя  прожите недарма.

Та нитку  щастя  обірвала,

Та чорна  хмара наступала -

Із  заходу  страшна орда.

Хода її була  тверда.

І  стали  в  ряд п’ять  соколят

Вітчизну  рідну  захищать.

І почала  благословлять,

Непрохану  сльозу втирать

Їх  мама  рідна.

Відважно билися  сини,

Не шкодували сил вони.

За  рідний  край, за майбуття

Віддав  Іван  своє  життя.

Дмитра  спалили  у  печі

Прокляті  вражі  палачі.

Чи  зможе  серце біль знести,

Щоб  далі й далі  в життя  йти?

Діждалась трьох  синів  з війни,

Та стали  вже  не ті вони:

Максим вернувся – інвалід.

Василь і  Федір - не той вид.

Де  ж  молодість  поділи  ви,

Мої  прекраснії  сини?

Де ж  іскорка  у  тих  очах?

Лиш  сила  й  мужність у плечах.

Ми  кланяємось  всім до ніг,

Ніколи  не  забудем їх,

Відважних, сильних, молодих,

Таких  рішучих і твердих

Своїх  героїв.

***

Україно! Співуча  країно!

Ніжна мова  і  спів  солов’я.

Україна, ти  ненька  єдина

І  єдина  надія моя!

Я  твою  возвеличую  мову.

Мову  ту, на  якій  говорю.

Відчуваю  Тарасове слово

І  красу  незрівнянну  твою.

Я милуюсь  твоїми садами,

Що  так  пишно  цвітуть  навесні.

І  широкими  тими  шляхами,

Що з дитинства  знайомі  мені.

Україно! Я палко кохаю

Ту дівчину в віночку  ряснім...

І  тобі я  до віку  бажаю:

Розцвітай  ти на  радість  усім.

***

Таврійський  степ...

Незрівнянні  простори.

Схилила  віти  до  землі  верба,

Рожеве сонце  сміючись  довкола

Рожеві руки  вгору підійма.

Я  вийду  в  степ, як  хороше дивитись,

Зустріти в  полі  вранішню росу.

Набрати у долоні  і умитись.

Вплести волошку  в золоту  косу.

Як  хороше, як радісно  довкола,

Коли  надія  в  серці  не  згаса,

Коли не  помічаєш, що навколо

Від  зневірянь  кричить  людська  душа.

Кричить?  Бо стало  тяжко  жити.

Як  вийти  із  становища, як  буть?

На це питання в кого  відповідь  просити?

В  яких  таких книжках її добуть?

Тож  посилай  красу  свою,  природо,

Хоч  ти  підтримуй  втомлених  людей,

Утомлених  від горя, від  роботи,

А ще  від незавершених  ідей.