КУЗЬМЕНКО Л.Є.

Симфонія душі або поговоримо,

       серце, ми з тобою...
 

           Чарівна молода жінка з величезними красивими очима задумливо гуляє алеями парку, вслуховується в мелодії вітру, шум листя, спів птахів... Здається, ще мить - і вона сама, як птах, злетить, полетить у височінь і буде парити на своїх широких крилах високо - високо над верхівками дерев у ту неповторну казку, що сама і вигадала...

   Про що думає, про що мріє? Всім давно відомо, що любов і голод правлять світом. Напевно, тому так часто і так багато з'являється поетичних творів про кохання, любовна лірика в різних її проявах: радість справжньої, взаємної любові, біль розлуки і зради, єднання душ або їх несумісність ...       

Яка вона - любов? Як її перевірити і вчасно помітити в ній фальш? Хто не замислювався над цими питаннями?..     

 Ця поетична невичерпна криниця не обійшла стороною і нашу каланчацьку поетесу Лесю Кузьменко. У світ поезії вона увійшла на рубежі двох тисячоліть, опублікувавши свої перші збірочки віршів «Біла птаха» (1999) і «Симфонія любові» (2002), наповнені ніжно-трепетними інтонаціями, обмеженою відкритістю жіночого серця.     

У 2011 році виходить нова збірка поезій «Жити заново». У ній віддзеркалено яскравий неповторний світ ніжності і байдужості, любові і краси почуттів, радості і печалі, надії і розчарувань. 

Споконвіку це пісня двох - пісня любові, яка переливається через край келиха життя, то приносячи щастя одному, то ранячи іншого.       

  Поетична героїня Лесі Кузьменко бачить себе то квітучою вишнею в райському саду коханого, то «русалкою серед лілій», то щасливою і окриленою, то відданою і пригніченою. Але всюди крізь ніжність і тремтливість її світлої і чистої душі відчувається вольовий початок, почуття власної гідності.     

  Балансуючи на межі любові і гіркоти розчарувань, героїня пізнає себе в світі і світ у собі через музику почуттів, витончених переживань. Вона вірить у добро, у красу, вірить у казку, яка поруч із нею, а якщо її немає - готова створити сама.    

У полі зору Лесі Євгенівни не тільки любовна лірика, наглядово і цнотливо описує вона красу природи, але в той же час, вплітаючи стрічки любові, і робить це дуже майстерно.   

  У кожному вірші трепетно пульсує гаряче жіноче серце, широкий спектр переживань, її голос доступний кожному, він природний, як подих вітру, як крапля дощу... 

Прислухаймося до цього заклику! Це заклик жити красиво, творчо, святково, переможно, адже життя прекрасне і неповторне!     

Побажаємо цій молодій талановитій поетесі нових творчих звершень. 

У добрий шлях !   

  Прекрасні вірші Лесі Євгенівни Кузьменко зібрані в читальному залі центральної районної бібліотеки.      

     Ласкаво просимо !

• У сповитку цілющого щастя …

Збірка "Симфонія  душі" (2002 рік)

Калина

Ростила на долю онуки

Рясну у намисті калину.

Боліли поранені руки,

Що знали спочинок хвилину.

І пари онучці у Бога

Щоночі в молитві просила.

В житті, щоб її квітла дорога

Отим рушником, що розшила.

А доля онуки... у доні.

Для правнучки квітне калина.

І терпнуть і серце, і руки

Щоночі, щодня, щохвилини...

І молить сивенька, як завше,

Для правнучки долі у Бога.

І віриться бабці, що краща

У правнучки буде дорога.

***

Кохання дано людині,

Щоб кинути виклик долі.

Щоб путами очі сині,

Й душа не шукає волі.

А вічність у часоплині

Серця відрахують кволі.

Кохання дано людині,

Щоб кинути виклик долі.

Збірка "Білий  вальс" (2005 рік)       

Білий вальс

Я хочу запросити Вас на вальс,

На білий вальс,

На білий вальс

Моєї долі.

Сьогодні музика звучить

Лише для Вас,

Лише для Вас

Полон любові.

Я все життя чекала Вас.

Ви - Білий Вальс,

Ви - Білий Вальс

Моєї долі.

***

Молитва кохання

У погляді-докір.

На устах-мовчання.

Лишаєш неспокій.

Обираю чекання.

Чужий і далекий

Серце не б"ється.

А білий лелека

Над прірвою в"ється.

Ти-спомин

Ти-докір.

Ти-біль.

Ти-страждання.

Молитва остання.

Молитва кохання.

ЗБІРНИК "ЖИТИ ЗАНОВО" (2011 рік)

Спробую жити заново

Проліском навесні.

Серце закрите намертво,

Як же нелегко мені.

Подих ловити вишневий,

Щастя мережить у днях.

Промені полудневі

Бавляться по стернях,

Чорні грудки зігрівають

Змерзлої взимку землі.

Скажеш, що так не буває.

Віриться в краще мені.

Думку підкорюю словом:

Хай ти сильніший, а все ж

Проліски перші любові

Знов переможно несеш.

***

Відповідь

Ти голос мій не упізнав,

Душа була оголена.

І квіти вітер підрізав,

На землю впали зболено.

Їх дощ сльозами добивав,

А ти мене-байдужістю.

Все вислухав.Не запитав.

Оборонялась мужністю.

Налив по вінця каяття,

Хмеліли трави росами.

Що ж ти накоїв?Мить одна-

Ми стали безголосими.