ЕЙСМОНТ Є.М.

"Слово римою і слово прозою"

«Народився я з благословення Божого і доброї волі батьків моїх. Батько Ейсмонт Мартин Тимофійович, з гіпербореї, вікінг у двадцятому коліні, українець у сьомому. Мама - уроджена Кравчук Марфа Гордіївна з коліна Яфета, середнього сина Ноя, українка з допотопних часів. Народився я в рік кривавого дракона Коби, 22 березня 1937 року, в райському куточку на хуторі Ейсмонта, що недалеко від села Буртин, Хмельницької області», - так пише про себе Євген Мартинович. Багато чого довелося пережити: війна, голод 47-го, часті переїзди родини в пошуках кращого життя, важка робота прохідником на шахті, служба на Тихоокеанському флоті в суворих умовах Чукотки, трагічна загибель сина - і всі ті неприємності, які обіцяє людині неспокійний, незламний, безкомпромісний характер.

    В 1989 р. Є. Ейсмонта обирають депутатом селищної ради. Про цей період свого життя він пише так: «Коли в народі прокинувся Асмодей - божок бунтарства, я весь у політиці. Ставши депутатом, побачив, хто нами править і що таке радянська влада. Обман все це, ніякої радянської влади не було. Лялькова гра в демократію... Протягом останніх 20-ти років я беру активну участь у політиці. Писав і видавав самвидавом листівки, які були швидше своєрідними розповідями. Зрозуміло, що я постійно був і залишаюся на боці патріотичних сил України».

     У 1994 р. Євген Мартинович балотується кандидатом до Верховної Ради України. «Я знав, що мені не перемогти і завдання перед собою поставив просвітницьке - розвінчати комуністичного ідола, інакше ідеологію не змінити, а значить і життя на краще. Почав вчитися писати. Першу невелику сатиру "Крісло" переписував разів тридцять і все ж її надрукували в районній газеті «Слава праці ».

   Із тих пір друком вийшло вже більше десяти книг:«Бог шельму мітить», «Руїна», «Бій Пандори з Дон Кіхотом», «Не судіть - не судимі будете», «Слово римою», «Крик душі», «Каланчацькі бувальщини», «Парадигма світогляду»,  фундаментальна праця-дослідження історії свого роду «Рід і плем'я. Правнукам про прадідів».

   Все, про що пише автор, у тій  чи іншій мірі неоднозначне і небеззаперечне. Втім світоглядні речі навряд чи взагалі можуть бути монолітними і остаточно істинними, фундаментальними в сенсі розуміння світу конкретною людиною, але не в масштабах людства. Тим більше, коли цей погляд на світоустрій, історію з суб'єктивним езотеричним підходом.

Із збірочками творів та окремими роботами Є.М, Ейсмонта запрошуємо ознайомитися в читальному залі центральної районної бібліотеки.
 Завжди Вам раді!
Вашій увазі кілька творів автора.

  

Казочка про золоту рибку та дідову бабу

За О.Пушкіним

Біля синього моря жили собі дід та баба. Дід ловив рибу, а баба їсти варила. Були вони бідні й, окрім розбитого корита, нічого не мали. Та ще старенької Біблії, яку любила читати бабуся.

Пішов якось дід рибу ловити, а баба, за звичаєм, сіла читати. Але тут з'ясувалося, що Сатана Біблію підмінив Марксом. Баба стала читати і так захопилася, що й від себе почала дещо додавати. Мовляв, добре було б, якби не було багатих, а щоб усі рівні і щоб всім порівно. Але все щоб без грошей було. І всі щоб працювали, а вона рукойю водила: "Оце так, а оце не так". У неї вже почав виходити такий собі марксизм-бабізм. А ось у діда нічого не виходило. То витягне невід з мулякою морською, то з кушир-травою. Не ловиться риба, хоч плач. І тільки надвечір у неводі щось заблищало. Зловив дід золоту рибку, а вона до нього людським голосом промовляє:

- Відпусти мене, старче. Що скажеш, тобі зроблю.

- Та що ти така мала зробиш? Пливи собі з богом, - і відпустив. Прийшов додому та й все розповів бабі про рибку. А та від злості  почервоніла і ну сваритись:

-  Ах, дурило ти, недотепо. Хіба ти не бачиш, що сусіди багаті, а ми бідні? В нас одне лише корито, і те тріснуло. Несправедливо це! Біжи негайно до моря і проси рибку, щоб не було багатих. Щоб все було соціалістичне! Щоб все кругом колгоспне, але щоб моє. І щоб всім порівно!

Пішов дід до моря, захвилювалося море. Гукає рибку. Випливає рибка:

- Чого тобі, старче, треба?

- Та ось, мовляв, баба хоче, щоб всім порівно було, а багатих щоб не було.

- Іди собі, старче. Буде всім порівно, а багатих не буде.

Прийшов дід додому, а тут довкола все колгоспне, все моє. Бери й ні в кого питати не потрібно. Тільки баба все дужче червоніє і лає:

- Ах, дурню, ти дурню. Троцькіст ти бухарський! Всі рівні, а я ж то не така, як всі. Я - слуга народу! Іди, йолопе, до моря і проси у рибки все імпортне! І щоб спецсанаторій, і спецлікарня, і спецїдальня, і щоб все для мене "спец"!

Пішов дід до моря. Захвилювалося, забурлило море. Гукає рибку. Приплива рибка, питає:

- А що цього разу тобі, старче, треба?

- Та ось геть сказилася баба. Собі вимагає все "спец", а людям порівно.

- Іди собі, старче, буде вам, як просите.

Приходить дід додому, а до баби вже не підступись. Килими, лакузи бігають, міліція на чатах. Як побачила діда, стала червонішою від своїх штандартів і як накинеться на нього:

- Ах ти, опортуніст паршивий! Ах ти, гнида антипартійна! Враже народний! Хіба ти не бачиш, як Америка нас обігнала?! Я хочу бути володаркою світу! Щоб всі мені покорялись! І золота рибка теж! Бо я розум, совість і честь! Негайно!

Дід уже виходить, а вона йому вслід: 

Негайно всесвітню перебудову! І щоб з продовольчою програмою! Не виконаєш - знищу, як клас!

Прийшов дід до моря, бурлить, гуде море. Горами хвилю підійма. Гукає рибку. Припливає рибка, питає:

- А тепер, що тобі, старче, треба?

- Вибач, рибко. Зовсім здуріла баба. Хоче всим світом правити. Навіть щоб і ти в неї на побігеньках була.

Нічого не відповіла рибка. Махнула хвостиком і пірнула на дно морське. Приходить дід додому, дивиться - сидить його посіріла баба на призьбі під хатою, в руках Маркса тримає, а біля неї розбите корито.

ПАРАДИГМА

 Шлях породив Каланчак. 

І сто років, і тисячі років тому люди рвалися на південь, до моря. Зараз просто: „Взял билет - лечу на Бачу." - заробив грошей - „Прилечу, похохочу". Степовикам теж колись хотілося „похохотати" на березі моря. А ще прагнення чогось нового, заглянути за край світу: „Меня просили, миг не провороньте! А есть ли что там на краю земли, а есть ли что на горизонте?". І йшли, і йшли народи на південь, на Крим, авжеж із зброєю у руках, і все шляхом та шляхом через Каланчак.

Дорога, шлях - головний фактор появи Каланчака. Вона тут існує з часів „створення світу". Цим шляхом пройшов і цар Дарій, і Александр Македонський, і князь Святослав, і цар Петро І, і цариця Катерина II, і цар Микола II, і генсек Микита Хрущов. Шлях мав назви: Соляний, Чумацький, Катериненський, Херсонський, Кримський. Ще й досі побутує назва Стара Кримська дорога.

Каланчаку 754 роки 

Назва „Каланчак" тюркського походження. 1253 року хан Батий вщент зруйнував Каркініту на Гіпакірісі і поселив тут своє татарське плем'я Кангли або Каланів. Кангли перед цим мешкали у Прикаспійських степах. Тепер вони знадобилися Батию тут, на шляху до Криму, аби контролювати цей шлях. На самому Перекопі була прикордонна сторожа, а тут, на кам'яному мосту через річку Гіпакіріс, Батий теж хотів мати свій замочок. Від назви цього племені і походить назва Каланчак, або володіння Каланів. Переклад з тюркської складний, та ще хто як почув, тому називали по-різному: Каланчак, Канилчак, Какличик, а у німців навіть Количка, але все це суть - Каланчак.

При народженні, до 40-ка днів, дитину хрестять, дають ім'я, і це вже громадянин. А батьки - то інше. Так і з назвами сіл та міст. Щоправда, нині мода часто перехрещуватися, змінювати імена, віру, але у Бога записане перше ім'я, а решта - гріх, за який доведеться відповідати на Суді. Ім'я несе духовне навантаження, а чуже ім'я - чужий гріх. Бог знає хто перейменував, скажімо, в Каланчаку вулицю Широку на вулицю Леніна, або Чаплинську на П.Морозова. На Суді кожен відповість за своє. Отже, назва міста - це його нове духовне народження. З нього починають відлік. За назвою Каланчак рахує свій вік з 1253 року, і на сьогодні йому 754 роки.

Не варто згадувати всі бої, перераховувати скільки татари порізали та продали українців, та скільки козаки порубали татар. Чингізхан не воскресне, і нема вже „такої партії", того духу.

Перескочимо відразу через 530 років, залишимо позаду татар та козаків. Про це літератури досить.