ГЕРАСИМЧУК П.В.

       

       В історію району Петро Василович увійшов як поет, автор слів Гімну селища Каланчак, як людина душевної чистоти, високої порядності, чесності, благородства душі. 

           Народився П.В. Герасимчук у селі Кикова Новоград-Волинського району Житомирської області 10 жовтня 1947 року в родині Галини Данилівни та Василя Лукича Герасимчуків. 

      Після закінчення школи вступив до Бердичівського медичного училища, успішно закінчив навчання і був прийнятий на посаду фельдшера-акушера в місцеву лікарню. У 70-х роках минулого століття сім'я переїхала в смт Каланчак Херсонської області. Петро Васильович влаштувався на роботу в радгосп «Партизан», пізніше працював в Комбінаті комунальних підприємств, потім заправником автомобільного транспорту на АЗС. 

      Так склалася його доля, що дуже рано він покинув цей світ. 10 січня 2005 року Петра Васильовича Герасимчука не стало на цій землі, він пішов, не попрощавшись, не залишивши звітів, побажань, якихось слів, лише вірші, вірші, вірші... І добре ім'я своє!          Високим поетичним словом він прославив наш край.

      Вірші почав писати, вже проживаючи в Каланчаку, в зрілому віці, осмислено, але несподівано, якось навіяно, заримовано і "пішли самі собою".

Вірші полилися, як із глибокого джерела: то патріотичні, то з гумором, то легкі, то ліричні і зворушливі, дійсно, гідні уваги.

«СКІФСЬКІ ТЮЛЬПАНИ»

Вони немов рубінові зірки,

Що хтось розсипав щедрою рукою

Під Дофіно,  на Карабаї розцвіли,

Окроплені  ранковою росою. 

 Вони неначе пам’ятник живий

 Далеким предкам, кочовим народам…

 Цей  пам’ятник  величної  краси

 Створила  щедра  матінка – природа. 

Цвітуть  тюльпани, пломеніє степ,

На  них роса, немов  веселка грає,

Високо в небі зранку до зорі,

Мов страж над ними, журавель кружляє. 

Не рвіть тюльпани,  не губіть красу!

Нехай  вони розквітнуть знов весною,

Щоб наші внуки й правнуки могли

Теж милуватись природною красою. 

         Вірші, присвячені учасникам боїв за свободу рідної землі «Ви у безсмертя стежкою ПІШЛИ ...»;  до 2000 - ліття Різдва Христового «Спаси нас, Господи, спаси нас і помилуй!»; до Великих Великодніх свят «Намалюй Великодні Свята ...», «Колискова»; вірші, присвячені рідній країні «Батьківщина зоряна моя»; вірші, присвячені невимовній красі природи, дбайливому ставленню до неї; вірші, присвячені порам року, улюбленим поетам, рідній школі, першій вчительці.

                                         ***

                   Минуло  літо, осінь  за вікном

                                                Шкільний  дзвінок сьогодні  знов  лунає.

Від щастя  сяють очі  школярів,

Мені ж він дивний смуток  навіває. 

Він  наче  знову  кличе в ті  роки,

Роки, яких  нам  не  забуть  ніколи.

Я бачу  першу вчительку свою,

Що нас стрічала на  порозі школи. 

Ласкаво  так  за  руки  нас взяла,

Неначе  мама ніжно  посміхалась.

Від  тих далеких неповторних  днів

В  душі  лиш теплі  спомини зостались. 

Вона  вела нас до  країни  знань

Одній  лиш  їй відомими стежками,

Навчала  нас  читать  по букварю

Й писати найсвятіше  слово – "Мама". 

Шкільні  роки, їх  не вернуть назад,

Дитинство й юність не  вернеш ніколи,

Та  перший дзвоник знову кличе  нас

Хоч на хвилину завітать до школи.

Сьогодні  нас покликав вир життя,

Чужі краї нам стали рідним домом,

Згадаймо ж першу вчительку свою

Й вклонімось їй низьким, земним поклоном.

Він присвячував вірші сім'ї, своїм рідним і близьким людям ("Дружна  сім’я - міцна держава"). Хвилююче сприймається поезія "Простіть, батьки":

***

В поліський  край,  у те село,

Де  народився я і виріс,

Спішу,  немов весняний птах,

Що відлітав на зиму в вирій. 

Стоїть під вишнями в саду

Моя батьківська рідна  хата.

Зустрінуть радо тут мене

Старенький  батько й сива  мати.

Я в цій хатині  народивсь

І звідси я пішов до школи.

Я пам’ятаю, як колись

Буяли квіти тут довкола.

Весною зацвітав тут сад,

Що  Ви садили молодими.

Простіть же  нас, простіть, батьки,

За  одинокі Ваші зими.

Простіть за  молодість свою,

Що ми у Вас її забрали.

Простіть же нас, простіть, батьки,

За одиноку Вашу старість.

Летять у небі журавлі,

Вони за обрій  відлітають,

А у хатинах нас батьки,

Як журавлі весни чекають.

     Петро Васильович писав і гумористичні замальовки. 

        Талановита самобутня творчість Петра Васильовича присвячена різноманітним темам. Як тонко були помічені всі нюанси обраної ним теми, як широко вона була розкрита, який глибинний діапазон поетичного дару в кожному з його віршів!

     Петро Васильович Герасимчук - наш земляк,  активний учасник літературного об'єднання любителів художнього слова при центральній районній бібліотеці «Дивослово». На засідання клубу кожен раз він приходив із зошитом нових віршів, читав, ділився написаним, обговорював із колегами по перу свої нові творіння. І, звичайно ж, його чудовими віршами захоплювалися всі присутні.

       Як тепло він відгукувався про те, що  любив у людях, друзях, своєму  краї, своїй землі та її красі... А як він любив життя!  

     Приходьте у бібліотеку, ми чекаємо і запропонуємо Вашій увазі прекрасні вірші Петра Васильовича Герасимчука!

КОЛИСКОВА

Вже за обрій сонце сіло.      

Землю вкрила ніч крилом.

Ти засни, засни, дитино, 

Ходить сон попід вікном.

Темне небо зорі вкрили,

Місяць в шибку загляда.

Всі навкруг давно поснули,

І тобі Вже спать пора.

Ти засни, засни, маленька,

Люба донечка моя,

Хай тобі весна насниться

Й ніжна пісня солов'я.

***

НАМАЛЮЙ МЕНІ, ТАТУ, ВЕСНУ

"Намалюй мені, тату, весну, -

Попрохала у батька дитина. -

Намалюй, щоб був сад у цвіту,

І щоб пісня пливла солов'їна.

Намалюй мені, тату, весну,

Щоб всміхалося сонце в зеніті,

Щоб земля, мов веселка, цвіла,

І щасливо сміялися діти.

Намалюй синь далеких Карпат,

Степ Таврійський, Полісся й Поділля.

Намалюй журавлині ключі,

Що летять відгуляти весілля.

Намалюй неба мирного синь,

Намалюй мені мамину ласку.

Намалюй мені, тату, весну,

Намалюй, щоб була наче казка.

Намалюй Великодні свята,

Коли голуби в небо злітають

І у храмах всієї землі

Воскресіння Христа прославляють".

***

РІДНА ЗЕМЛЕ МОЯ, МОЯ УКРАЇНО

Рідна земле, моя Україно,      

Мій овіяний славою край.

Під величним знаменом свободи

Розвивайся, живи й процвітай.

Ти у муках й стражданнях зростала,

Знала війни та голодомор.

Й разу ти на коліна не стала,

Хоч яким був жорстоким терор.

Твій народ дорогою ціною

За свободу свою заплатив.

Хоч держава була й рідна мова,

Ріки крові своєї пролив.

Під гербом, що є символом волі,

Під знаменом, де неба блакить,

Ми, що прагнемо кращої долі,

Будем жити, боротись, творити.

Щоб буяла земля врожаями,

Щоб розквітнули села й міста,

Щоб могутньою стала держава,

Щоб людина в ній вільно жила.

Ясне сонце хай сяє в зеніті,

Хай веселкою квітне земля,

Хай щасливо всміхаються діти,

Адже діти - це квіти життя.

Діти - світле майбутнє країни,

Це творці Нових звершень і справ.

Україну їм ставить на рівень

Наймогутнішіх в світі держав.

***

БАТЬКІВЩИНА ЗОРЯНА МОЯ

 Від гір Карпат до сонячно Криму        

Шумлять сади, колосяться поля.

Це незалежна, вільна Україна,

Це батьківщина зоряна моя.

В степах Таврійських зацвіли тюльпани,

В садах лунає пісня солов'я.

Сюди прийшли Ви з Турбаїв в кайданах - 

Борці за волю й світле майбуття.

В краю безводнім степовий оазис,

Що потопає в зелені садів.

Створили Ви руками трудовими

Нащадки поселенців з Турбаїв.

Дніпрові води землю напувають,

Зерно добірне колос налива.

Таврійський край врожаєм прославляють

Герої-трударі з Каланчака.

Хай мирне небо буде над Землею.

Свій рідний край прославимо в віках.

Нехай розквітне вільна Україна,

Немов калина в весняних садах.

***

ЛЕСИН КРАЙ

Часто сниться мені те далеке село,

Сниться Случ, вкрита сивим туманом,

Там моє босоноге дитинство пройшло,

Там поховані тато та мама.

Чую спів солов'я у весняних гаях,

Лине плесами пісня русалок,

А в далеких лісах й досі грає Лукаш

На сопілці для лагідніх мавок.

Там, мов перли, розсипані роси в лугах,

Проти сонця веселкою грають.

Вітерці-пустуни в світанковій імлі

Колискової пісні співають.

Лесин край, мальовниче Полісся моє,

Ти навіки лишився зі мною

Це від тебе мені шлють привіт журавлі,

Наче кличуть летіти з собою.

Відлітають вони у далекі краї,

Вміті росами рідного краю.

Я ж у снах крізь роки разом з ними лечу

Й журавлиної пісні співаю.