РАДІОНОВА Л.А.

Доля, яка ти буваєш,

Тут пестиш, цілуєш, кохаєш,

У круговерті буденнім

Нас до небес підіймаєш.

Доля, яка ти буваєш,

Сумна, невесела, розбита

У клоччя з розірваним серцем

Багато в житті пережита.

Доля, яка ти буваєш,

Закута в тривогу, печалі

Стоїш ти біля порогу,

Або у вікно заглядаєш.

Доля, яка ти буваєш,

Як зима, з хуртовинами в серці,

Як розлючений вітер у полі.

Як чарівна скарбничка любові.

Доля, яка ти буваєш,

Мов немовля безпорадне.

Як та гора непідвладна,

Як та зоря, що не гасне.

Доля, яка ти буваєш,

Ніжна, як квітка троянди,

Як зірка, що світить на небі,

як пісня оспівана нами.

 Доля, яка ти буваєш,

Тим щастям, що ллється рікою

В обіймах ти світ зігріваєш

Долаєш всі біди і болі.

Доля, яка ти буваєш,

Як маки червоні у полі

Квітнеш, любиш, вінчаєш

І в оксамиті купаєш.

Доля, яка ти буваєш,

 Духовно багата і сильна

Даруєш всім людям ти радість,

Бажаєш всім щастя і миру.

Доле, ми разом з тобою

Здолаєм усі негаразди

У наші вікна світитиме сонце

А дні наповняться щастям.

Мій рідний край

Мій рідний край, земля моя родюча

Широкополі стеляться поля

Сиві стежки протоптані між ними

Біжать із поля прямо до села.

Мій рідний край, це край мого дитинства,

Де народилась, виросла й живу

Старенька хата й калина мов в намисті

Всіх зустрічає на батьківськім дворі.

Під тином сонях відпочити примостився,

Червоні маки запалали на весь двір,

Стрункі волошки одягли синє намисто,

Сумує в лузі  лиш гіркий полин.

Росою вмиті шовковисті трави,

Розсипались ромашки у траві

Скіфські тюльпани майорять у лузі

Летять лелеки  у бездонній синяві.

Ллється пісня над таврійським краєм,

Спів солов'я доноситься з небес

Танцює вальс у  парі із органом

Полонивши тисячі сердець.

Мій рідний край, це рідна мова,

Чумацький шлях, це колоскове поле,

Квітучий край і пісня легкокрила

Рідна земля, це моя Україна.

Таврійський степ

Таврійський степ, пшеничний присмак поля,

Безмежна далечінь і шелест ніжних трав,

А я люблю, люблю ось ці простори

Я хочу побувати у храмі степовім.

І так собі брести по степових просторах

Зайти по самі вінця у море тишини,

Поговорити з степом, почути, зрозуміти

Бо тільки степ так може співчувать мені

Ти сильний, ти незламний, неповторний

Знайдеш й мені притулок у себе на плечі,

Мої слова ти чуєш на узвишші болю,

й залікувати рани зможеш тільки ти.