КОЛЕСНИК Н.В.

 А таємні мрії  лягають у рядки віршів ...

 

       Юність - найкращий час життя. Набряклими бруньками, розкритими бутонами, теплим вітерцем, сонячним промінчиком, ароматом бузку, першим побаченням, одкровенням душі вривається вона в молоді роки, пробуджує таємні мрії, які лягають у рядки віршів... 

   Колесник Неллі Василівна народилася в смт Каланчак Херсонської області 01 березня 1974 року.  Інтерес  до літератури і мови проявився у неї ще в дошкільному віці, а у п'ять років навчилася читати казки, знала напам'ять багато віршів.  

       Вона ввібрала в себе витончену красу української мови, її багатство і розмаїття. Перші спроби у створенні віршів відносяться до 10-11-річного віку. Були вони написані російською мовою. Це веснянки, привітання до ювілеїв та ін.

    Під час навчання у Каланчацькій СШ №1 коло інтересів розширилося: відвідувала студію образотворчого мистецтва (художник П. Гордійчук), брала участь у драматичному театрі «Тронка» (режисер Л. Калюжна) районного Будинку культури ім.І.Дніпровського; вчилася у музичній школі, клас домри; захоплювалася стрільбою, захищала честь району на зональних обласних змаганнях у м. Скадовську Херсонської області. Та любов до літератури, мови перемогла. 

     Ще у шкільні роки брала участь і неодноразово перемагала у шкільних, районних та обласних олімпіадах з української мови та літератури. У цей  період з'явилися і перші поетичні рядки - любовна лірика, патріотичні вірші.

       Друкувалася в районній газеті «Слава праці» з 1989 року. Закінчила факультет української філології Херсонського педуніверситету (1996 рік).

      Душа боліла за несправедливе ставлення до рідної мови, тому дістала з глибокої криниці свого серця вірш «Про мову» (1992 р.), в якому закликає читачів любити рідне слово, а мову називає рідною сестрою: "...Не дам тобі загинуть, Стати сиротою...".  

   Як річка без берегів, так і людина не може жити, не помічаючи краси рідних просторів. Цей мотив виділяється у вірші про рідне село (1992р.):    

                       ...Мій сивий Каланчак,

                   Ти мій чудовий краю,

      Завжди і всюди

      Я тебе згадаю.

   Із  болем у серці вона говорить словами вірша про дорогу втрату у їхній сім'ї - передчасну смерть бабусі Дуні, в якому запевняє рідненьку, що виконає її пораду - жити правдиво, робити людям добро, любити людей (1990 рік):  

... Я буду з правдою жити,

    Повір ти мені. Повір!

  Одинадцять класів закінчила в обласному ліцеї Херсонської обласної Ради на філологічному факультеті довузівської підготовки. Була екскурсоводом у музеї. За результатами навчання зарахована вупедагогічний університет (1991р.).

  Де молодість, там і перші почуття, перше побачення, іноді розчарування, безвихідь...Тому її перші вірші цієї тематики наповнені яскравими, як спалах, рядками (1989 -1990 рр.):

 Річка водою сходить,

Тихо під берегом плине.

До тебе любов моя,

Мов молодий птах лине...

або

... Я розумію, 

Ти і справді не святий,

Але хочу тебе

Все частіше бачити ...

По-дитячому відверто написані рядки про дитячі радощі (1987р.):

Як хороше дітям

На святі ялинки,

Кружляють навколо

Зайці та Сніжинки...

   У далекому травні 1944 року війна чорним вороном сіла на будинок її бабусі: прийшло повідомлення про смерть дідуся Андрія, який загинув, захищаючи місто Севастополь. Після розповіді бабусі з'явився вірш про Перемогу у війні 1941-1945 років:

... Натиск ворога

Вдалося утримати!

Улюблену Батьківщину

Вдалося відстояти!

 

   Пізніше Неллі Василівна отримала другу освіту - "Облік і аудит", закінчивши Херсонський аграрний університет. 

 Заміжня, проживає у м. Херсоні. Незважаючи на вибір іншої професії,  написане і пережите залишило своєрідний відбиток у серцях читачів її віршів, де показані картини життя однолітків.

  Детальніше ознайомитися із віршами Неллі Василівни Колесник запрошуємо  у читальний зал центральної районної бібліотеки.

Каланчак

Якби хто  знав,

Як  я  тебе  люблю,

Мій  рідний  край,

Оспіваний  піснями...

Твою  росу –сльозу

На  вранішній зорі...

Віття твоїх  дерев,

Увібраних весняно.

І  річку  Каланчак,

Її  легенькі хвилі...

І  білих лебедів,

Що  ми колись  кормили.

Твої  вечірні  зорі,

Які  далеко сяють,

Твоє  гаряче  сонце,

Привітне  і ласкаве...

Твої  стежки  старі,

Якими я ступала,

Коли  малям була

І  вочевидь  зростала...

Мій  сивий  Каланчак,

Ти  мій чудесний  краю,

Завжди і всюди  я тебе згадаю.

***

Моя  мова

Розгортаю щиро  руки,

Щоб її  обняти,

Українську  мою  мову,

Що навчила  мати.

Оцю  дівчину у  плахті,

В вишитій кофтині,

Заквітчану  скиндичками,

Що між нами  гине.

Не журися, моя  сестро,

Я  поруч  з  тобою.

Не  дам  тобі  загинути,

Стати  сиротою.