ЄРМИШКО Г.Й.

        Галина Йосипівна Єрмишко народилася в сільській багатодітній родині на  Тернопольщині.   З раннього дитинства захопилася читанням, хоча в бібліотеку доводилося добиратися за два кілометри, а в школу аж три і все пішки. Навчаючись у шостому класі сільської школи, написала свій перший вірш для районної газети і він був опублікований.

   Восьмирічну школу (школу-інтернат) закінчила з відзнакою. Потім навчалася в кооперативному технікумі, отримала диплом із відзнакою, але бухгалтером-економістом не стала, а залишилася працювати в технікумі.   У 1976 році переїхала в смт Горностаївка Херсонської області, куди  за направленням  перевели її чоловіка. Спочатку працювала в районному комітеті народного контролю, потім у райвійськкоматі. Але варто було їй написати невелику замітку в місцеву газету «Сільські новини», як нею зацікавився редактор газети, запросив працювати штатним кореспондентом, потім старшим кореспондентом газети.

      У 1985 році Галина Йосипівна закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. У м. Генічеськ Херсонської області вона переїхала у 1980 році і продовжувала роботу в редакції місцевої газети «Приазовська правда». Тут, у Генічеську, пройшла всі кар'єрні сходинки професії.       

У 1988 році Г.Й.Єрмишко очолила редакцію Каланчацької районної газети «Слава праці». І ось уже 25 років беззмінно - редактор районної газети.

    У складних економічних умовах безгрошів'я газета під умілим керівництвом Галини Йосипівни продовжує активно і сміливо виступати на захист прав людини, об'єктивно висвітлювати різноманітність подій, якими так щедро насичене наше сучасне життя. Її статті відрізняються небайдужістю журналістської позиції, газета має своє обличчя, загальне визнання і власний стиль. 

            

                                                

                                                    Газета відсвяткувала своє славне   60 - річчя, на якому були присутні і від душі привітали керівники району, приїхали колеги - редактори районних газет із багатьох районів Херсонщини, ветерани районної редакції, друзі і шанувальники газети ... Завдяки невичерпній творчій силі, величезній щоденній праці видання здобуло любов читачів і велику повагу далеко за межами району та області.    

 У 2009 році Галина Йосипівна нагороджена медаллю української журналістики, а в 2010 році їй присвоєно високе почесне звання «Заслужений журналіст України».      Г.Й. Єрмишко вкладає багато сил у популяризацію краєзнавства. Вона стала співавтором книг «Мости єднання» і Книги Пам'яті Каланчацького району.  Протягом усієї трудової діяльності Галина Йосипівна пише вірші, нариси, оповідання, замальовки. Але в силу своєї скромності, друкується рідко, іноді навіть під псевдонімами.      У 2010 році обрана депутатом Каланчацької селищної ради, очолює постійну комісію - мандатну, з питань законності і правопорядку.   

  Редакція районної газети «Слава праці» на чолі з Галиною Йосипівна Єрмишко - давній друг бібліотек району, бібліотекарів і читачів. Вона постійно підтримує наші починання, інновації, участь у Міжнародних проектах, виступає інформаційним партнером, висвітлює хід їх реалізації, за що ми від душі їй вдячні.

***

  Коли  роз'єднані  душі і серця  

«Мобілізація», «міграція», «евакуація»,

І є уже невидимі фронти.

Невже то справжній голос нації,

щоб брат на брата мусив йти?!

Хіба немає гідності й любові,

окрім як порізну на Заході та Сході?

Так допекло і так уже «діс­тали»,

що хочеться до братнього народу?

І під прицілом танків, БТР-ів

усе гучніш луна «федералі­зація»!

Змінити можна межі і кордони,

але то буде зовсім інша нація.

Це навіть не повернення до древності,

хоча іздавна ми русини.

Це роз'єднання і сердець,  і душ

на споконвічних землях України.

І знову на штиках
«бандерівці» та «москалі».

Гірку цю чашу знову п'єм до дна.

Не віриться,  що править цим  Всевишній,

скоріш за все - Люцифер, Сатана.

І знову звернені всі погляди до ВЛАДИ:

що скаже і чи здатна дати раду?

Та завжди буде влада безпорадна,

коли серця і душі - шмат на шмат.

Лиш голуб миру націю з'єднає,

а не політика, не крик,  не автомат.

***

І вже в минулому усе...

Ще вчора ці губи шептали коханій слова.

Ще вчора ясніли й сміялися очі.

І раптом: нема його більше,

Нема молодого бійця.

Кричи скільки хочеш і плач, скільки хочеш.

Останнім для нього був скрегіт металу, свист куль.

Летіли осколки. Так ніби надвоє розкраялось небо.

А в нього ще форма «навиріст», він жити хотів.

Тепер вже нічого не буде й нічого не треба.

Ми чуємо знову невтішні трагічні слова:

«двохсотий вантаж».

І сльози, і музика й квіти.

Агресія є, а війни в нас нема?

Та гинуть в «котлах» і стають полоненими діти.

Забракло нам сміху і радості стало катма.

Нависла над світом вкраїнським трагічність.

Ось знову упав від ворожої кулі солдат,

Зробивши свій крок, за Вітчизну, у Вічність.

                                         

***

Знову вересень. Боже, знову!

Як пісок поміж пальці – роки.

Я даю ще комусь настанови

І «вправляю» комусь мізки.

А в самої життя не осіннє.

На душі ніби перший сніг.

І міркую при лампі вечірній:

Як же день мій у зиму забіг?

Що на скроні лягли тумани –

То літа, їх величність  Літа.

А як Слово накриють хмари –

Винуватою буду сама.

Щастя збилось давно з дороги.

Є обов’язок, справи, мета.

Я боюся годин вечорових,

Коли туга з кутків огорта.

Гасне лампа. Умощуюсь зручно.

Відганяю усі жалі.

На землі так багато горя.

Мої болі – такі малі!

Є робота, обов’язок, воля.

Є ще мрії, ідеї, мета...

Чи на світі є більша ще радість,

Як онучок у двір заверта?!

І щебече, й дарує квіти,

Без запинки читає вірша...

І так хочеться жити. Жити!